м.Київ, вул.Антоновича 4/6, оф.38 044 234 11 00

Що таке майно в практиці Європейського суду з прав людини?

Головна Новини Що таке майно в практиці Європейського суду з прав людини?

Що таке майно в практиці Європейського суду з прав людини?

25. 03. 2019

Що прийнято вважати майном у практиці ЄСПЛ розповіла партнер АО «Назар Кульчицький та Партнери» Андріана Кульчицька

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

АО «Назар Кульчицький та Партнери» Андріана Кульчицька

 

Спікер відзначила, що в практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) йдеться виключно про майно незалежно від кваліфікуючих ознак у національному законодавстві. У контексті судової практики під майном переважно мається на увазі нерухоме та рухоме майно, прибуток з власності, зокрема орендна плата (рента), передбачена договором, добровільно складеним відповідно до законодавства, а також ліцензія. Сюди також треба зарахувати пенсії, повернення податкових платежів, цінні папери та гудвіл (втрата клієнтів, втрата можливості займатися професійною діяльністю через зміни в законодавстві).

Що стосується останнього виду, то пані Кульчицька на прикладі судової справи «Könyv-Tár Kft and others v Hungary» №21623/13 від 16 жовтня 2018 року розповіла, в яких випадках гудвіл вважається майном. Так, суд встановив порушення права мирного володіння майном відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції у скарзі компаній, що здійснюють продаж і доставку книг школам Угорщини. Але у зв’язку зі зміною законодавства, було встановлено монополію на продаж книг школам. Таким чином, через втрату клієнтів компанії втратили і можливість отримання прибутку. У розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції власністю у цій судовій справі вважалася клієнтська база.

Власністю в контексті судової практики також можуть бути так звані законні очікування — легітимні очікування (правова норма, рішення суду або інший документ) отримати право на те чи інше майно. Про види «законних очікувань» спікер розповіла, представивши відповідну судову практику ЄСПЛ: справа «Федоренко проти України» №25921/02, а також «Сук проти України» №10972/05 і «Будченко проти України» №38677/06. Окрему увагу вона звернула на справу «Петльований проти України» №54094/08. Так, заявник вклав у приватне підприємство «Кредитна спілка» певну суму грошей, але незабаром стосовно власників підприємства було відкрито кримінальну справу. З метою повернення свого вкладу заявник звернувся до суду за статтею 1177 Цивільного кодексу України «Відшкодування (компенсація) шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення». Відповідно до положень цієї статті, шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках і порядку, передбачених законом. Однак для створення «законного очікування» норма, на яку посилаються, повинна визначати правила для позову. Якщо законні вимоги, яких має бути дотримано, та інші параметри позову чітко не визначені, правова норма не може бути застосована для обґрунтування «законного очікування». Оскільки заявник не мав достатньою мірою встановленої вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу Конвенції, він не може стверджувати, що мав «законні очікування» отримати будь-яку суму.

Виокремила речниця також вищезгадану справу «Будченко проти України» №38677/06. Так, заявником у цій справі виступив колишній шахтар, який мав «законні очікування» отримати компенсацію від держави оплачених ним комунальних послуг. У позовній заяві заявник послався на норми закону, що передбачають для нього певні пільги, однак національний суд відмовив у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що у роботодавця немає компенсаційного механізму. З огляду на тривалу бездіяльність держави і той факт, що заявник працював на державному підприємстві, суд вважав, що через нездатність забезпечити звільнення його від оплати, на що заявник мав право за законом у розумні строки, держава поклала на нього надмірний і невідповідний тягар, порушивши таким чином свої зобов’язання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Інформація з ресурсу: https://lhs.net.ua/

Зв'яжіться з нами з питання, яке Вас цікавить