Серед пропозицій, які можна почути від експертів щодо можливих механізмів конфіскації російських активів, в першу чергу – заморожених резервів Центробанку РФ – є і вдосконалення процедури виконання рішень органів міжнародного правосуддя. Це передбачає, що держави-розпорядники російських активів можуть конфіскувати ці активи, якщо міжнародні суди присудять компенсацію Україні чи постраждалим від російської агресії.
Таким міжнародним судовим органом може бути Міжнародний суд ООН. Однак нещодавні рішення в двох справах, які Україна ініціювала проти Російської Федерації[1], у яких Суд застосував дуже обережний підхід, змушують сумніватися у тому, що в третій справі – «Про хибні звинувачення у порушенні Конвенції проти геноциду» – будуть застосовані достатньо сильні формулювання, щоб вони могли розглядатися як юридична підстава для конфіскації.
Інший орган, який може присудити компенсацію Україні – Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Хоча ЄСПЛ не володіє юрисдикцією щодо справ про дії Росії після 16 вересня 2022 року, однак навіть в тих справах, які стосуються порушень, вчинених до цієї дати, можливе присудження сатисфакції у формі компенсації у великих розмірах[2].
У зв’язку із цим деякі експерти стверджують, що оскільки Суд володіє юрисдикцією, то за відсутності згоди РФ на добровільне виконання має існувати механізм примусового виконання рішень. Однак такий підхід – конфіскація державами наявних у їх юрисдикції активів РФ з метою виконання рішень міжнародних судів, винесених на користь України, в тому числі ЄСПЛ – видається доволі суперечливим.
У першу чергу, рішення міжнародних судів мають юридичне значення не лише для сторін у справі, а й стають прецедентами для усіх держав, які визнають їх юрисдикцію. У випадку ЄСПЛ йдеться, наприклад, про 46 держав-членів Ради Європи. Відтак, інші держави будуть теж посилатися на такий механізм при зверненні до суду або ж на стадії виконання рішень ЄСПЛ.
Також у цьому випадку ЄСПЛ фактично може відкрити «скриньку Пандори», коли суди у різних державах-учасницях Європейської конвенції з прав людини відступатимуть від суверенних імунітетів, посилаючись на таке рішення та тлумачачи його у необхідний спосіб. Наразі є значна кількість рішень ЄСПЛ, які держави відмовляються виконувати з тих чи інших причин. За таких обставин існує ризик перетворити процес виконання на своєрідну вендету, коли держава, щодо якої винесено рішення, відмовляється його виконувати, однак будь-яка інша держава-член Ради Європи може примусово виконати таке рішення за рахунок її активів на своїй території.
Ідея про те, щоб запровадити вказаний механізм виключно щодо Росії, в світлі чинного тлумачення Європейської конвенції з прав людини та практики ЄСПЛ є неприйнятною. Такий підхід суперечив би принципам побудови Ради Європи та інших міжнародних організацій та договірних відносин між державами-членами, зокрема принципу рівного доступу до механізмів та інструментів.
Ще одним фактором, який слід врахувати, є характер прав, гарантованих Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Конвенцією не передбачено відповідальність ані за злочин агресії, ані за злочини проти людяності, воєнні злочини чи геноцид. Також і застосування Конвенції у період гарячої фази збройного конфлікту ЄСПЛ вирішено не на користь сторони, що потерпає від агресії. «У сухому залишку» переваги, отримані від запровадження такого механізму виконання, можуть просто не виправдати пов’язані з його запровадженням труднощі.
На завершення слід зазначити, що для запровадження такого механізму необхідно змінювати положення Конвенції. Окрім того, що це тривалий та складний процес, такі зміни прийматимууться чинним складом Держав-членів Ради Європи, а відтак цей механізм і стосуватиметься цих держав. Поширення його дії на Росію видається неможливим.
І знову ж таки, останні рішення Міжнародного Суду ООН свідчать, що міжнародні суди в подальшому будуть застосовувати обережний підхід, щоб не допустити використання його рішень як прямої підстави для вжиття тих чи інших заходів щодо РФ.
Тому покладання на рішення міжнародних судів як на передумову конфіскації активів РФ є надто оптимістичним. Більш важливими є ті юридичні факти (порушення, завдана шкода, присуджена компенсація та ін.), які будуть в них встановлені і які можуть мати значення в процесі відшкодування в подальшому, в тому числі у рамках міжнародного компенсаційного механізму.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у рамках проєкту “#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза ІІI: адвокація кроків задля гарантування сталої стратегії компенсації”.
[1] Про порушення Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Детальніше див. Антон Кориневич Рішення Міжнародного Суду ООН: післямова. Українська правда: 09.02.2024. URL: https://www.pravda.com.ua/columns/2024/02/9/7441120/
[2] Наприклад, позови групи «Метінвест» проти Російської федерації. Детальніше див. Олексій Павлиш “Метінвест” подав позови проти Росії до Європейського суду з прав людини: що вимагає. Економічна правда: 25.10.2024. URL: https://www.epravda.com.ua/news/2022/10/25/693041/
Опубліковано: Центр Дністрянського від 16 лютого 2024 року.
Автори: Іван Городиський, Маркіян Бем.