м.Київ, вул.Антоновича 4/6, оф.38 044 234 11 00

Львівський форум за практики з практики ЄСПЛ: пост-роздуми, автор Анастасія Некрасова

Головна Блог Львівський форум за практики з практики ЄСПЛ: пост-роздуми, автор Анастасія Некрасова

Львівський форум за практики з практики ЄСПЛ: пост-роздуми, автор Анастасія Некрасова

21. 11. 2018

Львівський форум за практики з практики ЄСПЛ: пост-роздуми

16 – 17 листопада 2018 року у Львові відбувся VІІ Міжнародний форум з практики Європейського суду з прав людини. Захід є досить-таки унікальним, принаймні я не чула (і гугл не допоміг) про жоден подібний майданчик, який би дозволяв всім, хто щиро цікавиться практикою ЄСПЛ (а мотиваційні листи для участі пишуть як студенти, так і професійні судді) подискутувати із суддями ЄСПЛ та юристами Секретаріату Європейського суду про нові тенденції у практиці та виклики, які стоять перед Судом.

За роки проведення Форуму Львів уже відвідали судді Європейського суду від Словенії, Азербайджану, Ліхтенштейну, Мальти, Румунії, Латвії, Грузії, Болгарії, Литви, Норвегії та, звичайно, України; цього року до них приєднались судді ЄСПЛ від Вірменії, Хорватії, Люксембургу та Нідерландів.

Теми обговорення – найрізноманітніші. Зосереджусь все ж на більш цікавих, на мою думку, проблемах, які зумовлені розвитком соціальних процесів, а не ганебною неспроможністю (читай небажанням) держави за дев’ять років визначити які ж root causes призводять до проблеми невиконання рішень національних судів (сумнозвісне «Бурмич та інші проти України»).

Так, мене особливо зацікавив виступ судді Європейського суду з прав людини від Вірменії Армена Арутюняна був присвячений необхідності запобігти тому, щоб захищена статтею 10 Конвенції свобода вираження поглядів не перетворилась на свободу маніпуляцій.

Згідно усталеної практики Суду «Свобода вираження поглядів становить одну із головних основ демократичного суспільства і одну з основних умов для його розвитку і самореалізації кожної особи. З урахуванням пункту 2 статті 10, вона застосовується не лише щодо “інформації” чи “ідей”, які схвально сприймаються чи вважаються необразливими або викликають байдужість, але й до таких, що ображають, шокують або бентежать. Такими є вимоги плюралізму, терпимості та широкого мислення, без яких немає “демократичного суспільства”» (“Хендісайд проти Сполученого Королівства” від 7 грудня 1976 року, серія А, N 24, с. 23, п. 49; “Лінґенс проти Австрії” від 8 липня 1986 року, серія А, N 103, с. 26, п. 41).

Гарантії статті 10 Європейської конвенції поширюються не тільки на «правдиву», тобто таку, що ґрунтується на фактах, інформацію, але охоплюють також оціночні судження, припущення і навіть чутки. Так, у справі «Торгейрсон проти Ісландії» (заява № 13778/88, рішення від 25.06.1992), де мова йшла про досить різкі звинувачення поліції у жорстокості, які ґрунтувались власне на чутках та розповідях, Суд зазначив, що «можна використовувати те, що говорять люди. Або навіть чутки. Були б ці чутки настільки схожі та численні, щоб їх не можна було би вважати брехнею» (п. 65).

Очевидно, що одним із найбільших викликів, що стоять перед Судом у цій царині є цілеспрямоване поширення дезінформація та інші маніпулятивні технології, що вживаються в рамках інформаційної війни, хоча і не тільки. Чи сприяє поширення такої інформації утвердженню тих цінностей, що захищаються Конвенцією? – Навряд. І якщо фейкові новини ще можна принаймні спростувати, то набагато важче протистояти маніпулятивним технологіям латентного характеру, таким, як наприклад, популярна нині пост-правда.

Одним із можливих виходів із цієї ситуації є інтеграція у конвенційні стандарти   концепції відповідальної журналістики, яку Суд вже почав використовувати: «Суд зазначає, що, хоча журналістам слід надавати деякою мірою перебільшення або навіть провокації, вони, тим не менше, мають “обов’язки та відповідальність” і повинні діяти добросовісно та відповідно до журналістської етики (див., Серед іншого Rumyana Ivanova v. Bulgaria, № 36207/03, рішення від 14 лютого 2008 р., п. 61). Необґрунтовані звинувачення у морально недопустимій поведінці, мабуть, можна вважати виходом за рамки відповідальної журналістики» («Куніцина проти Росії», №9406/05 , рішення від 13.12.2016, п.45).

Вочевидь, Суд і надалі розвиватиме цю концепцію, або, можливо, створюватиме інші підходи, щоб маніпулятивні технології не отруювали демократичне суспільство, але спостерігати за судовою практикою по статті 10 Конвенції точно має бути цікаво.

Зв'яжіться з нами з питання, яке Вас цікавить