Правовий режим невідкладних обшуків сам по собі не видається ЄСПЛ проблематичним з точки зору статті 8 Конвенції. ЄСПЛ розглянув у цій справі питання чи було забезпечено заявникам необхідний захист від свавілля зі сторони державних органів за такого правового режиму та дійшов висновку, що ретроспективна процедура узаконення невідкладних обшуків не відповідає вимозі законності втручання з огляду на наступне: 

1. Згідно з українським законодавством не існує можливості оскаржити ухвалу про проведення обшуку, незалежно від того, чи була вона постановлена суддею до проведення обшуку, чи затверджена постфактум. 2. Єдиною можливістю для незалежного органу перевірити законність обшуку, проведеного за невідкладних обставин, була процедура розгляду слідчим суддею після проведення такого обшуку відповідного клопотання, передбачена ч. 3 ст. 233 КПК, ініційована слідчим. Однак відповідне національне законодавство не дозволяло заявникам брати участь у процедурі перегляду. Відповідно до КПК, процедура ретроспективного судового перегляду схожа на процедуру для надання дозволу на обшук: вона проводиться без участі особи, в житлі якої проводився обшук, або її адвоката, і не може бути оскаржена в апеляційному порядку, якщо суд визнав обшук законним. 
2. Відсутність попереднього судового контролю та неможливість для заявника домагатися судового розгляду законності та обґрунтованості обшуку, процедура перегляду за відповідним національним законодавством, розпочата з ініціативи державного органу і проведена без участі заявника, без будь-якої можливості для заявника брати участь, не може розглядатися як така, що пропонує достатні гарантії проти незаконного та свавільного втручання держави. 
3. Хоча існують очевидні поважні причини для розгляду клопотання про проведення обшуку без участі особи, в житлі якої планується обшук, проте немає жодного обґрунтування, чому такі ж суворі обмеження повинні застосовуватися під час ретроспективного судового перегляду. 
4. Крім того, ухвали слідчих суддів після проведення невідкладного обшуку не свідчать про ретельну оцінку обставин кожної справи щодо того, чи були правові підстави для проведення обшуків без попереднього дозволу суду та чи дійсно існували невідкладні обставини, які виправдовували проведення обшуків. Обґрунтування ухвали викладено в загальних фразах, які по суті відтворюють клопотання слідчих. Той факт, що заявники не мали можливості подати заперечення або іншим чином взяти участь у розгляді клопотання, поданого слідчим, зважаючи на відсутність відповідної правової підстави, як видається, сприяв такому низькому рівню ретельності. 

ЄСПЛ також дійшов висновку, що заявники не мали ефективних засобів правового захисту щодо оскарження законності проведення невідкладного обшуку з огляду на: 

1. Неможливість оскарження ухвали про проведення обшуку, незалежно від того, чи була вона винесена суддею до обшуку, чи затверджена постфактум після обшуку відповідно до національного законодавства. 
2. Заявники не мали можливості брати участь у розгляді клопотання про проведення невідкладного обшуку постфактум. 
3. Неможливість вимагати компенсацію за стверджувані порушення. 
4. Рішення ВРП про оголошення догани судді, який санкціонував обшук не провівши ретельної оцінки клопотання слідчого про надання дозволу на обшук не призводить до скасування відповідного судового рішення, та не надає заявникам доступ до засобу правового захисту, який би дозволив їм отримати перегляд законності оскаржуваного заходу.

Текст підготувала Катерина Шуліка, юристка АО «Назар Кульчицький та Партнери»