У дискусії про «правки Лозового» бракує ще одного ключового елементу – оцінки реального ефекту запропонованих змін. Активні прихильники законопроєкту 10100 ризикують нашкодити правосуддю значно більше, ніж розраховують допомогти.
Це мій заключний текст у серії про «правки Лозового». У ньому я пропоную нарешті вибратись із цієї кролячої нори і замість створювати флешмоб в Instagram поглянути на історію питання та розпочати виважену фахову дискусію серед професійних учасників кримінального процесу, щоб потім не виявилось, що ми «правки Лозового» поміняємо на «правки Даннінга-Крюґера».
- • Я виходжу із того, що Кримінальний процесуальний кодекс і будь-які потенційні зміни до нього – це не локальні інструкції для кількох сотень проваджень НАБУ, це правила, за якими працюють усі органи правопорядку в країні, і процедури, у яких беруть участь сотні тисяч людей.
- • І той, хто говорить, що треба забрати у ненависних корупціонерів декілька процесуальних прав і гарантій, повинен усвідомлювати, що цих же прав і гарантій будуть позбавлені і десятки тисяч інших підозрюваних у провадженнях поліції, ДБР чи БЕБ. Цих же гарантій не буде у наступного умовного Сергія Стерненка чи Андрія Антоненка, на мітинги на підтримку яких потім ходитимуть і ті люди, які зараз вимагають звільнити прокурорів від судового контролю.
Якщо підсумувати всю полеміку навколо правок Лозового, то проблема виглядає мені так: детективи та прокурори у певній кількості проваджень порушили законний порядок продовження строків розслідування.
Умисними були ці порушення, вчинені через незнання або внаслідок збігу обставин, для кінцевого результату має мінімальне значення – вимоги закону були порушені і процесуальний строк був пропущений.
Останній день строку розслідування після повідомлення про підозру – це дуже важлива межа, бо до її настання прокурор зобов’язаний або ж висунути людині обвинувачення і звернутись до суду, або ж закрити провадження. Ще цей день важливий тому, що після його настання детективам і прокурорам заборонено збирати докази для подальшого обвинувачення людини в суді.
Якщо хтось раніше розраховував, що Вищий антикорупційний суд ігноруватиме такі порушення, то зараз ці ілюзії точно зникли.
Але оскільки розслідування НАБУ мають підвищену суспільну увагу, а протидія корупції відіграє важливу роль у розбудові правової держави, технічне завдання для цієї проблеми виглядає приблизно так – потрібно зробити так, щоб уже допущені детективами та прокурорами порушення закону мали мінімально можливий вплив на подальшу долю розслідувань, у яких вони були допущені.
А тепер можемо подумати, на скільки законодавчі пропозиції, які зараз лежать у Парламенті, здатні вирішити таке завдання.
Прості рішення (с)
Давайте просто подивимось на кожну пропозицію законопроєкту №10100, яка стосується строків після повідомлення про підозру.
1. Дозволити керівникам прокуратур самостійно продовжувати строк розслідування після повідомлення про підозру аж до 12 місяців (зараз таке рішення може приймати лише суддя)
Вплив на проблему: Жодного. Ця зміна ніяк не вплине на ті провадження, де у 2019 чи 2020 роках строки не були продовжені у законному порядку. Новий порядок стосуватиметься продовження строків у провадженнях, де про підозру повідомили нещодавно – замість отримання дозволу суду прокурор зможе сам продовжувати цей строк.
Побічні ефекти: Після прийняття такої зміни у тисячах проваджень по всій Україні прокурорам більше не потрібно буде переконувати суддю у тому, що вони не просто тримають підозрюваних «на гачку», а дійсно проводять розслідування, що потребує додаткового часу для збирання доказів. Тепер прокурори самі зможуть продовжити строк розслідування стосовно кожного підозрюваного аж до максимального, нікому нічого не пояснюючи.
2. Дозволити прокурору продовжувати строк розслідування «заднім числом»
Дослівно такої пропозиції у законопроєкті немає, але той, хто запропонував виключити із Кодексу частину 5 статті 294, вочевидь, саме це і має на меті.
Ця норма зобов’язує детективів звертатись із клопотанням про продовження строку розслідування завчасно – не пізніше, ніж за п’ять днів до закінчення строку. А ще ця норма визначає, що строк розслідування, який уже закінчився, неможливо поновити.
Хто б не придумав прибрати з закону цю норму, схоже, він чи вона розраховує, що керівник САП після цього сяде у себе в кабінеті і воскресить давно пропущені строки, написавши у постанові, що він хоч і продовжує їх зараз, але насправді це відбувається у 2020 році.
Ця фантасмагорія можлива лише в комбінації із попереднім пунктом, бо судді точно не будуть готові ставити свої підписи під подібними рішеннями.
Вплив на проблему: виключно ілюзорний. Такі ретроспективні рішення не матимуть жодних правових наслідків і прямо суперечитимуть статті 19 Конституції та цілому списку інших законодавчих норм.
Побічні ефекти: детективи та прокурори витрачатимуть час та ресурси на такі провадження-зомбі, продовжуватимуть збирати у них докази, призначатимуть експертизи. А потім через півроку чи рік ми знову повернемось до обговорення того, що б ще таке дописати в Кодекс, щоб суди припинили закривати тепер уже ці провадження.
Власне, оце і увесь рецепт для порятунку справ НАБУ із законопроєкту № 10100, але до уже прийнятого законопроєкту № 10060 теж пропонували додати декілька доволі своєрідних поправок, які Комітет Парламенту відхилив. Оскільки ці пропозиції скоріш за все рано чи пізно пропонуватимуть додати і до проєкту № 10100, то не варто про них забувати.
3. Якщо прокурор запізнився, робимо вигляд, що він встиг
Пропозиція полягала у тому, аби прямо дописати в Кодекс, що у випадках, якщо строк розслідування після повідомлення про підозру уже закінчився, ця обставина не означає нічого, окрім того, що у прокурора буде ще п’ять днів, щоб висунути людині обвинувачення і звернутись до суду.
Щоправда, не зрозуміло, для яких ситуацій ця норма – коли прокурор не вклався у 8 або 12 місяців, але за наступні п’ять днів все встигне?
Це нагадує те, як деякі люди, щоб рідше запізнюватись, свідомо переводять свої годинники на 10 хвилин вперед. Але у цьому випадку після того, коли прокурор уже запізнився, годинники пропонують перевести усім іншим.
Вплив на проблему: жодного. Ця пропозиція ніяк не стосується тих проваджень, де у прокурорів спливли строки рік чи два тому.
Побічні ефекти: окрім очевидної неефективності такого регулювання, нечіткість формулювань потенційно призведе до різних тлумачень: граничний строк 12 місяців + 5 днів, чи 5 днів з будь-якого моменту, який обере прокурор. В результаті суди констатуватимуть порушення в обох випадках, бо належна правова процедура, поняття граничних строків розслідування та розумних строків – це базові засади кримінального процесу, з якими ці «бонусні» п’ять днів ніяк не узгоджуються.
4. Записати в законі, що суди помиляються
Ще одна пропозиція полягала у тому, щоб прямо у Кодексі дописати, що норми про обрахунок і продовження строків розслідування після підозри, які були прийняті у 2017 році, не повинні застосовуватись до кримінальних проваджень, в яких об’єднали матеріали розслідувань, розпочатих до 2018 року і після.
Тобто пропонується прямо написати в законі, що Верховний Суд більше не може називати порушенням те, що він називав так усі три попередні роки.
Вплив на проблему: виключно ілюзорний. Якщо ви читали мій попередній текст, то знаєте, що корінь цієї проблеми лежав у дуже схожій нормі, а тому додавання ще однієї норми такої ж сумнівної якості не зменшить проблему, а примножить її.
Побічні ефекти: така норма «отруїть» ще більше проваджень, які суди потім будуть змушені закрити, бо прокурори і далі порушуватимуть у них порядок продовження строків, вважаючи, що тепер їм це точно можна. Від того, що в Кодекс дописати таке неправомірне виключення, позиція Верховного Суду не стане менш логічною і правосудною, просто судам доведеться витратити додатковий абзац у своїх рішенням, щоб пояснити, чому вони не беруть це виключення до уваги.
5. Заборонити судам закривати провадження
Лідером рейтингу простих рішень є пропозиція просто виключити з Кодексу пункт 10 частини 1 статті 284, який передбачає як підставу для закриття кримінального провадження закінчення строку розслідування після повідомлення про підозру.
Ймовірно, ідея полягає у тому, що якщо суд не матиме прямої підстави для закриття провадження, то буде змушений засудити людину.
Вплив на проблему: відкладення проблеми, а не її вирішення. Відсутність цього пункту призведе лише до одного – суди не зможуть закривати провадження на стадії підготовчого засідання. Але те, що суд одразу не закриє провадження, зовсім не значить, що його фінальне рішення сподобається прокурору.
Побічні ефекти:
• відсутність цієї підстави не позбавляє суд можливості виправдати людину через недоведеність висунутого обвинувачення, а це одне з найімовірніших рішень з огляду на заборону збирання доказів після закінчення строків розслідування;
• зайве перевантаження судів і прокурорів, які будуть змушені роками розглядати ті справи, які зараз можуть закрити у першому ж засідання, хоча остаточний результат від цього не зміниться;
• ці зміни поширюватимуться не лише на провадження НАБУ, але і на тисячі розслідувань інших органів, а отже це впливатиме на завантаженість усієї судової системи та строки розгляду усіх інших, нормальних, справ;
• у випадку закриття провадження на підставі пункту 10 (через закінчення строків розслідування) таке рішення не створює підстав для відшкодування людині з державного бюджету шкоди, завданої кримінальним переслідуванням, а от кожен виправдувальний вирок через недоведеність обвинувачення буде підставою для таких виплат.
Я прийшов з миром
Написати про концепт «правок Лозового» я вирішив тоді, коли випадково зауважив нещирість аргументів у комунікації на підтримку законопроєкту № 10100. Реакція на скасування минулого тижня строків у «фактових» провадженнях явно підтвердила мої припущення.
Опубліковано: Dead Lawyers Society від 15 грудня 2023 року.
Автор: Андрій Слюсар, партнер «Назар Кульчицький та Партнери»