м.Київ, вул.Антоновича 4/6, оф.38 044 234 11 00

«Ігнатов проти України»: як суди доводять до абсурду тримання під вартою

Головна Блог «Ігнатов проти України»: як суди доводять до абсурду тримання під вартою

«Ігнатов проти України»: як суди доводять до абсурду тримання під вартою

16. 01. 2017

Нещодавно Європейським судом прийнято рішення «Ігнатов проти України» (заява № 40583/15, рішення від 15.12.2016 р.). Адвокатське об’єднання «НАЗАР КУЛЬЧИЦЬКИЙ ТА ПАРТНЕРИ» підготувало неофіційний переклад цього рішення, який доступний за цим посиланням.

Обставини справи

Заявника було затримано за підозрою у викраденні автомобіля. Слідчий суддя обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з посиланням на те, що: заявник підозрювався у вчинення важкого злочину; є безробітним; не має постійного місця проживання в даному регіоні; не проживає за місцем офіційної реєстрації; може переховуватись від слідства та суду, а також перешкоджати слідству та суду.

Далі справу було направлено до суду за обвинуваченням заявника та п. С у вчиненні пограбування.

Під час підготовчого засідання суддя продовжив заявнику та п. С запобіжний захід з посиланням на те, що інший запобіжний захід не зможе забезпечити належну поведінку обвинувачених.

У подальшому запобіжний захід було продовжено ще на два місяці. Це рішення суддя обґрунтував тими ж мотивами, що стали підставою для первинного поміщення заявника під варту.

Окрім того, суддя зазначив, що заявник та п. С. можуть вчиняти тиск на свідків та інших учасників кримінального провадження, а також в інший спосіб перешкоджати кримінальному провадженню.

Таким чином, заявник перебував під вартою впродовж одного року та восьми місяців, до моменту його засудження.

Упродовж цього періоду запобіжний захід продовжувався з тих же мотивів, або взагалі ніяк не обґрунтовувався.

Вирішення справи у Євросуді 

Європейський суд констатував порушення ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (право на свободу та особисту недоторканість).

Зокрема, Європейський суд зазначив:

  • Стаття 315 КПК України не містить чіткої процедури розгляду питання про продовження запобіжного заходу;
  • Суддя не вказав у чому полягають конкретні ризики щодо кожного обвинуваченого, а отже рішення було свавільним та не відповідає вимозі «законності»;
  • Впродовж всього періоду заявник тримався під вартою на підставі припущень щодо можливого тиску на свідків та перешкоджання слідству та суду. В той час як згідно ст. 5 Конвенції органи державної влади повинні надати реальні докази існування таких ризиків;
  • Клопотання заявника про зміну запобіжного заходу розглядались національними судами із значними затримками.
  • Більшість вищезазначених порушень було констатовано Європейським судом у рішенні «Харченко проти України», проте державою не було вжито необхідних заходів для їх усунення, а тому, уряд повинен вжити заходи для зміни законодавства, або практики національних судів щодо продовження строку тримання під вартою.

Як можна було уникнути цих порушень?

Цього рішення ніколи б не було, якби суд належним чином здійснював розгляд клопотань про продовження/зміну запобіжного заходу.

Адже у такому випадку заявника або було б звільнено з під варти, або прокурор мав би звертатись до суду з обґрунтованим клопотанням про тримання під вартою і в ухвалі суду було б детально описано, чому продовжують існувати ризики передбаченні ст. 177 КПК.

І в такому випадку Україною не було б допущено порушення ст. 5 Конвенції, навіть незважаючи на виявленні Європейським судом недоліки законодавства.

Адже заявник, з поміж іншого, скаржився на те, що ст. 315 КПК не містить вимоги щодо визначення строку, на який обирається запобіжний захід, проте національні суди продовжуючи запобіжний захід визначали строк дії ухвали у рамках двомісячного терміну.

Як наслідок, Європейський суд дійшов висновку про відсутність порушення, в цій частині, зазначивши що «Суд не покликаний вирішувати суто теоретично, чи стаття 315 повинна містити конкретне посилання на обов’язок судів встановлювати часові рамки при продовженні тримання під вартою».

Історія повторюється

«Ігнатов проти України» – це вже друге рішення, з моменту прийняття нового КПК, коли Європейського суд констатує, що існуюча судова практика ставить під сумнів ефективність реформи кримінальної юстиції загалом та обрання запобіжних заходів зокрема.

Першою була справа «Чанєв проти України» (заява № 46193/13, рішення від 09.10.2014 р.), у якій Європейський суд також дійшов висновку про існування системної проблеми, в частині обрання запобіжних заходів, зокрема Суд зазначив:

“Усі скарги заявника щодо незаконності досудового тримання його під вартою без судового рішення та його клопотання про звільнення було залишено без задоволення на тій підставі, що тримання його під вартою здійснювалося відповідно до закону. Зокрема, слідчий суддя залишив скаргу заявника без задоволення, стверджуючи, що у суду першої інстанції було два місяці для вирішення питання щодо продовження тримання його під вартою відповідно до частини 3 статі 331 КПК (див. пункти 1318 та 23). Таким чином, національні органи влади вважали, що порушення права заявника на свободу не було, незважаючи на той явний факт, що його тримали під вартою протягом півтора місяця без жодного судового рішення. До того ж вони посилалися на положення КПК як на такі, що допускають існування такої ситуації”.

Таким чином, саме бездіяльність слідчого судді мала наслідком порушення Україною ст. 5 Конвенції.

Проте, у інформаційному листі «Щодо вжиття заходів загального характеру, зумовлених порушенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які встановлені у рішенні Європейського суду з прав людини від 09 жовтня 2014 року у справі «Чанєв проти України» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ жодним чином не аналізує дії слідчого судді і тим більше не орієнтує слідчих суддів на необхідність негайного звільнення осіб, що незаконно тримаються під вартою.

Більшість порушень положень Конвенції стаються саме через недоліки національної судової практики. Адже існуючі недоліки законодавства можуть бути нівельовані судовою практикою, а можуть бути доведенні до абсурду.

На жаль, у більшості випадків, українські суди обирають другий варіант.

Назар Кульчицький

Блог. Liga.net

Зв'яжіться з нами з питання, яке Вас цікавить